понеділок, 28 травня 2018 р.


Маршрут на гору Кострич





Опис більшості карпатських гір супроводжує фраза “звідси відкривається чудовий краєвид”. І це справедливо, бо де в ви не пішли, скрізь можна знайти джерело натхнення і зробити кілька напрочуд вдалих знімків. Проте випадок гори Кострича та однойменного хребта винятковий.

Для бувалого туриста, якого не проймеш типовим краєвидом горбів, що хвилями котяться за горизонт, заступаючи один одного, тут — райське місце. На Костричу варто йти, аби на повну оцінити велич Чорногори, що стоїть зовсім поруч — на відстані одного глибокого спуску і одного крутого підйому. Аби зрозуміти, що насправді означає висота у дві тисячі метрів, приходьте сюди. Перед тобою гора і над нею висить хмара. А коли вітер її прижене до тебе вже здається, що вона десь поза простором, хоча точно тільки що бачив, як вона чіпляла схил сусіднього хребта.

Кострич — хребет, паралельний Чорногорі. Якщо йти ним всім, то спочатку поруч вас буде сама королева Українських Карпат гора Говерла. Але навіть більше за неї вас може вразити вид на гору Ребра та Шпиці. Такого стрімкого набору висоти, як під Ребрами, в Карпатах піди пошукай, та й рельєф у цієї гори справді неповторний.


А ще Кострича — це рай для грибника. Грибів у тутешньому лісі — море! Тільки встигай збирати наввипередки з місцевими грибниками. Врожайний час — кінець вересня та початок жовтня, коли грибів стільки, що у повітрі висить стійкий густий запах грибів і ти його вдихаєш разом з лісовою прохолодою. Зійти зі стежки і знайти свого білого гриба не спробує хіба що лінивий!


Йдете у похід влітку? Теж запасайтесь додатковим часом: ягід на Костричі ще більше, ніж грибів! Смачнезні чорниці, після яких всі руки немов чорнилом перемазані ростуть прямо на стежці — йдеш собі вгору, нахиляєшся, зриваєш кілька стиглих ягід і прямуєш далі.

І це ще далеко не все. Кострича — це казковий ліс. Такий тихий, що чути кожен крок. Порослі мохом камені, стовбури столітніх дерев, височенна хвоя, вузли коріння перетинають стежки. На згадку з такого лісу можна привезти не тільки фото, насичені всіма відтінками зеленого, але і знімок відбитку чиєїсь хижої лапи. Тут ходять ведмеді, але людям не шкодять — особисто зустріти клишоногого на Костричі велика-превелика рідкість. Частіше помічають або кігтясті сліди у вогкому ґрунті або мітки-подряпини на деревах.

Літо на Костричі, окрім грибів та ягід, пахне полонинським сиром. Тут чимало місця для випасу худоби, чим активно користуються місцеві гуцули. Колиб по хребту декілька, і до кожної можна завітати по смаколики — бринзу, будз. вурду, свіже молоко чи сиворотку. Любите сиро-молочні вироби? Запасайтесь тарою та коштами — вам можуть просто так дати спробувати сиру чи молока, і кусень “на пробу” зазвичай буде щедрим, проте задарма вас не годуватимуть. Враховуйте: варка сиру — величезна праця, зазвичай з 10 літрів свіжого молока виходить всього кілограм сиру. Тож будь-яка заявлена ціна виправдана.


Чому хребет отримав таку назву достеменно невідомо, проте один з варіантів походження — від назви червонокнижної рослини, яка зустрічалась на схилах Костричі, костриці скельної. 



Немає коментарів:

Дописати коментар